Мене часто запитують читачі мого роману "Диваруки", чому головний герой помирає за нез'ясованих обставин в кінці роману? Чому він не шукає свою кохану тоді, коли вона несподівано зникає з його поля зору? Чому він так байдуже реагує на те, що пов'язано з нею? Що це за архетип? І хіба художник не повинен бути навпаки дуже чутливим та емоційним?

Також читачі цікавились, хто став прообразом мого головного героя?

Що ж, тоді почну з останнього запитання: ніхто! Я вигадала цього героя повністю самостійно і ніколи та ні в кому не зустрічала навіть приблизно подібної поведінки чи змісту подій. Хочу зауважити й те, що жоден інший герой роману теж немає прообразу в реальному житті та жодна подія не відбувалась ніколи. Абсолютно все в романі - мій вимисел!

І на це варто звернути увагу, адже мій вимисел зацікавив читачів: чому герої повели себе так, проявивши свої слабкі чи навпаки сильні сторони характеру таким чином, що це призвело до їхньої розлуки і до змін, які в принципі не могли принести хепі-енд!

Відповім просто: тому що мені хотілось написати реалістичний роман, з тим розвитком подій, який зазвичай і трапляється з людьми!

Люди бояться маніпуляцій - ось основний месідж кожного з моїх вигаданих героїв! Вони не хочуть, щоб ними чи їхніми почуттями хтось маніпулював, особливо близькі люди. Тому близькі люди стають чужими, а цілком чужа людина раптом може стати близькою.

Цілковита воля до прийняття власного рішення - це те, чим я нагородила своїх вигаданих героїв! Але чи настільки вони вільні? Можливо, їхню волю обмежують обставини? Можливо страх невизначеності гнітить їх іноді більше, ніж страх маніпуляцій?

Очевидно, мною, як автором роману, було правильно сформульовані ці запитання і за розвитком сюжетної лінії ми бачимо, що боротьба страхів у самій людині призводять до поразки в досягненні мети!

Непорозуміння і невисказаність руйнує стосунки між головними героями. Руйнує двічі, і третій шанс теж не рятує ситуацію.

Чому головний герой, обманутий колишньою дівчиною, яка змінила цифру у номері телефону його коханої, не виясняє всі обставини відверто? Він не розшукує свою кохану, щоб розпитати, чому він не може дозвонитись до неї!

Йому легше змиритись з думкою, що вона повернулась до свого колишнього чоловіка (адже він чує в телефоні чоловічий, а не жіночий голос!), ніж спробувати знайти її і все вияснити особисто! (Він навіть в думках не допускає, що це - не її номер, а помилка в номері, яку навмисне зробила його колишня дівчина)!

Чому? Відповідь банально-проста! Він не готовий брати відповідальність і вияснити причину її можливого (ймовірного) повернення до колишнього чоловіка! Чому він настільки невпевнений в собі і зовсім не хоче боротись за неї? Це очевидно: він і не хотів! Він ніколи не боровся! Ні за що в житті ніколи не боровся! Все було подаровано йому багатими батьками і природою, долею (Богом): талант, врода, розум, мужність, багатство і доступність жінок... Все, чого б він не забажав, він одразу ж отримував! Навіть той факт, що вона (головна героїня) першою навідалась вгості і запропонувала з ним поїхати до Індії на пошуки його зниклої мачухи (нової дружини батька), продемонстрував йому, що його бажання збуваються без докладання зусиль для цього!

Чи стало це причиною того, що йому просто не хотілось боротись за неї? Так, безумовно! Жодні життєві обставини не могли вплинути на його світогляд, сформований ще до знайомства з нею!

Чому? Тому що він художник-геній, самодостатній в своїй величі творця, чи тому що він завжди знаходив причину відволіктись, немов мале дитя, з однієї розваги на іншу, з однієї теми - на іншу?

І найважливіша причина - він перенаситився усіма своїми відчуттями в житті: процесом творіння, пристрастю, грошима, доступністю усіх можливих благ, молодістю і навіть своєю зовнішньою красою і привабливістю. Він збайдужів!

Тому втрата спілкування з нею не стала потрясінням для нього, а лише стала трампліном для нових змін: переїзд до Нью-Йорку, нові мандрівки світом, спілкування з юним красивим хлопцем, який врешті і викликає бурю нових вражень та призводить до дисонансу самоідентифікації, неприйняття себе в ролі зміни орієнтації і як наслідок - психічного стресу!

Вийти достойно з цієї проблеми він так і не зміг! І причина очевидна: все ж таки він не навчився боротись! Боротись в тому числі зі своїми власними пристрастями та страхами! Чи покінчив з собою головний герой, скерувавши свій персональний літачок у глибини океану? Так, швидше за все! Свій останній страх перед смертю він подолав спонтанно і за власним бажанням: зустрів тоді, коли просто наважився на це!

Але чому головна героїня не наважилась боротись за своє щастя бути поруч з ним? Невже вона просто відчула фатальність його долі? Невже ця фатальність була закладжена в ньому одразу вже в самому народженні в багатій сім'ї, в ранньому розвитку таланту художника, в здобутих успіхах та можливостях різноманітних розваг? Вона - його протилежність! Вона народжена в протилежних обставинах і умовах, і щоденна боротьба за виживання та робота над собою, над поетичним талантом - це і є її основа!

І, власне, тому вона й не хоче вдаватись до боротьби ще й у цих питаннях інтимного плану! Адже навіщо їй докладати стільки зусиль, щоб бути з ним, а потім читати новину в таблоїді, що він поїхав з колишньою дівчиною в Нью-Йорк, де придбав квартиру і планує одружитись!

Такий несподіваний ляпас від нього вона не могла витримати, особливо після їхньої спільної поїздки до Індії, де вони так зблизились і зрозуміли, що почуваються щасливі разом!

Щось виясняти - означало приймати правила його гри! Приймати правила його гри - означало постійно грати по цих правилах і постійно боротись або з собою заради цього щастя, або з обставинами!

А боротись, докладаючи зусилля ще й замість нього, означало впасти у вир складних життєвих випробувань... з яких вона навпаки хотіла вибратись і просто бути щасливою жінкою поруч з коханим чоловіком!

Так, вона кохала його, інакше ніколи б не пішла на те, щоб прийти першою в його студію і підтримати його у важку хвилину випробувань, запропонувши полетіти з ним до Індії! Але він не оцінив цього!

Битва страхів призвела до логічного результату: переміг найсильніший страх! У головного героя це був страх старості і повільної смерті, або навіть смерті його розуму і таланту! У головної героїні - страх вічно боротись одній за все: за себе, за нього, за їхнє спільне щастя, яке завжди може хтось зруйнувати, власне - страх боротьби, яка не призведе до омріяного результату!

Але чому другорядні герої: тато художника та його нова справжня любов - в контексті головних героїв виглядають значно щасливішою парою і мають такий чудовий потенціал для щастя? Тому що в них нема страхів! Старший Сікор не боїться взяти на себе відповідальність за своє життя і за своє щастя! Він зрозумів, що боротьба для чоловіка -природнє середовище і правильний напрям для поведінки та прийняття рішень! Бути чесним і не допускати ситуацію до рівня тупіка, з якого нема виходу (як трапилось у випадку із несподівано-знайденою, - по факту її загибелі, - позашлюбною донькою!) - ось його життєве кредо! Так само і його молода дружина не боїться нічого! Можливо тому, що вона ще занадто молода для страху, сповнена ентузіазму, віри, відчайдушна в своїй самотності та мріях знайти своє щастя! Вона не боїться проявити слабкість і дати згоду на стосунки... Вона відкрита для цього і тому стає щасливою!

Отож, боротьба із нашими страхами чи боротьба наших страхів між собою? Що перемагає? Тільки віра перемагає! Віра в те, що можна подолати будь-який страх! Тому головна героїня пише: "Я неналежу собі чи тобі... Я Богові належу!"... Цими словами вона намагається закреслити всі свої страхи і припинити цю боротьбу між ними! Коли ти належиш Богу - страхів більше нема! Неналежати нікому з людей означає дати можливість собі і усім такої свободи вибору, якою нас наділив сам Бог!

ОЛЬГА ІЛЮК

1.03.2019 р.