25.

Те приниження, якому я піддавалась через своє почуття до одруженого чоловіка, я ніколи не забуду. Я в усьому звинувачую саме себе і свою проявлену слабкість. Я щиро ненавиджу все, що в ті три місяці мого життя відбувалось зі мною. Ненавиджу той гріх усією своєю душею - і тому більше не йшла на подібні стосунки чи навіть зародки почуттів. З усією категоричністю своєї натури я казала собі «НІ» і відповідно – тому, хто хотів погратися у почуття.

Це вже тепер я розумію, як важко усвідомлювати, що то була гра, що то були марева і неконтрольовані емоції… Мені жаль, що я їх викликала, тому що насправді в мене такого наміру не було! Більше того, переважно я спостерігала за ними з досить спокійним і мужнім поглядом людини, яка розуміє, що емоції минуть, почуття згаснуть, а ситуація трикутника може залишитись… Тобто, в першу чергу мої почуття можуть згаснути, навіть якщо людина заради мене зробить вибір на мою користь… Але чи готова буду я взяти відповідальність на себе за цю людину?

Тільки тому я першою припинила в тому випадку наші стосунки, що за ту людину не готова були брати на себе відповідальність. Його брехливість самому собі та життя в постійних вигадках, самовиправданнях стали мені огидними, і я просто віддала все це на поталу часу. Бо знала, що час все розставить на свої місця.

Втручатися у сім’ю, у чужі справи – це не достойно жодної порядної людини. Тому я й не втручалась. Саме та вимушена ситуація трикутника тим більше була мені огидною, що я прекрасно розуміла, настільки вона не виправдовує себе. Я прекрасно розуміла, що не потребую плеча, яке лише у мріях залишається моїм. І, до речі, не в моїх мріях, а в його мріях. Мріяти бути зі мною і залишатись з іншою – це негідна мрія щодо мене, це справжня ілюзія!

Як це не дивно, Господи, але в мене завжди закохувались першими, і я лише приймала рішення, відповідати взаємністю чи ні, і ще жодного разу в моєму житті не закохувалась першою я.  

На жаль, мушу констатувати той факт, що краще було не відповідати взаємністю! Якщо одразу сумніваєшся – ліпше не руйнувати поставлених стін, і проходити повз них зі спокійною душею. Принаймні, мені дуже часто вдавалося робити саме так. І ще жодного разу я не пошкодувала... Але щиро шкодую за тим єдиним разом, коли не вдалося цю стіну зберегти.  

Хоча я радію тому факту, що ця людина усвідомила всю ганебність своєї оманливої поведінки і таки попросила в мене вибачення за все після 11-и років мовчання. Я відповіла, що й не ображалась ніколи.

Як можна ображатись на когось, якщо винен сам? Я лише себе звинувачую в тому, що порушила заради любові своє ж правило, свій чіткий принцип!

З твоєю поміччю, Боже, я так більше ніколи не зроблю! Вже 11 років ця віра мене рятує від помилок! Дякую Тобі, Господи!