Частина І.

Розділ 3.

Вона сиділа за письмовим столом і швидко набирала на ноутбуці те, що несподівано виникло в її уяві. Ця перша героїня роману, яка нарешті таки народилась в творчій фантазії, подобалась їй своєю фатальністю. Вероніка вже точно знала, що залишить її саме такою фатальною, навіть якщо роман завершить оптимістично. Але чи буває оптимістичний фаталізм? Хіба фаталізм в своїй основі не передбачає саме трагедію - сумну розв'язку? І хіба слова її героїні про те, що вона не витримає і помре, не свідчать про те, що не можливо буде організувати для цих героїв хороший кінець? Що ж, тепер важливий сюжет, який розвинути вкрай складно, адже робити його надто легким їй не хотілось, а ускладнювати - здавалось надмірним для звичайного стилю, обраного нею. 

Зайшов брат. Вона вже дописувала останні рядки і попросила брата послухати: 

- Едік, я тут написала початок. Такий собі початок. Це буде роман з ненадісланих листів йому і відвертих записів у щоденнику. Мені завжди ці два жанри: епістолярний і щоденниковий давались легко. Слухай початок:  

"А якби ти знав, яка я хвора, як часто мене щось болить, як боляче стає моїй душі, коли я думаю про тебе, про те, що також хочу заховатись у твоїх обіймах від усіх своїх хвороб, смутків, страждань? Що б ти тоді зробив? От що? Залишив би молоду гарну дружину, маленьку доньку?

От чому ти дивишся на мене з такою любов’ю? Невже ти не розумієш, що я нутром, на відстані, не дивлячись у твій бік, відчуваю твій погляд? Невже ти не розумієш, що я – також жінка, так, неодружена, але жінка, сповнена своїх таємних бажань і емоцій?

Невже ти не розумієш, що я відчуваю саме тебе? Одразу відчула, ще тоді, два роки тому на Паску, коли дивним чином пригадала себе юною дівчиною, на яку захопленим і закоханим поглядом дивиться парубок… На жаль, я не бачила, хто це, ти стояв у затінку. А згодом, коли я зрозуміла, що це твій погляд, моє серце охопив жаль. Як ти міг так необережно закохатись саме в мене? Навіщо це тобі? Я ніколи не зможу виконати жодних твоїх бажань! Зрозумій, я не зможу ні зізнатись тобі у взаємності, ні пригорнутись до тебе, ні поцілувати з усією своєю пристрастю… Я нічого не зможу зробити. І не тому, що це не дозволено, бо ти – одружений, а тому, що це не принесе тобі щастя. Воно буде таким насиченим - це почуття єднання, що ти до кінця життя будеш собі в цьому дорікати! Бо в той момент зникне все: і дружина, і дитина, і рідні, і близькі… Тому що цей гріх буде рівнозначний найглибшій насолоді, після якої приходить найбільше розкаяння. Невже ти не розумієш цього?" 

Прочитавши ці рядки, вона уважно подивилась на брата з надією почути його відгук. Але брат лише махнув рукою і сказав: "Читай далі, ще нічого не ясно...". Тому вона продовжила: 

"Ти можеш у мріях бути моїм, ти можеш здогадуватись, чому я принципово не дивлюсь тобі в очі, де б я не бачила тебе… Я ховаю одразу свій погляд і молюсь в душі, щоб нічим абсолютно не видати себе. Бо я знаю: якщо я себе видам, якщо я зігрію тебе своєю взаємністю – то ми згоримо одразу обоє: і ти, і я… І для мене теж більше нікого не існуватиме… Тому я змушена ховатись від твоїх очей, від твоєї прекрасної й незбагненної для мене любові.

Будь ласка, залиш цю любов. Подаруй її комусь іншому: дружині, коханці, вигаданому образу, але забери від мене своє серце, бо воно так сильно мене хвилює, так захоплює в полон, що я скоро не витримаю і помру. Ти ж не хочеш, щоб я померла, так? Але Він забере мене, коли зрозуміє, що я все ще залишаюсь твоєю болючою таємницею, яка непомітно, але впевнено руйнує твоє справжнє щастя – сімейне. Згадай роман «Тихий Дон» - це про нас…

Зрозумій, я – не міф, не вигадка і не мрія. Я реальна. І я можу розбитись, немов фарфор, якщо ти не зупинишся… Ти носишся зі мною більше, ніж з усіма своїми справжніми реальними справами. Я щось настільки недозволене для тебе, такий унікальний протест і водночас така чудова форма для наповнення найпрекраснішими мріями, що ти ніяк не можеш збагнути: ця форма може зруйнуватись.

Уяви собі, що я відповідаю на твою взаємність і ти приходиш в дивну кімнату, де живу я: з усіма своїми почуттями до тебе, з усіма своїми сумнівами, з цим диким бажанням дивитись і дивитись в твої очі… Ти витримаєш це? Ні, ти втечеш… Ти також не витримаєш ні мого погляду, ні мого бажання… Воно тебе переповнить.

Ось такий насправді зміст того, що ти від мене приховуєш!

Звільни себе від цього змісту. Позбав мене форми, не наповнюй цю форму ідеями і своїм закоханим трепетом, а просто живи без мене. Немає мене в твоєму житті, розумієш? " - її емоційне читання мало якось вплинути на реакцію Едіка, проте реакції не було - він лише сухо промовив: 

- А чого це її немає в його житті? Раз він такий закоханий, значить вона є. Нє?

- Едік, ти не зрозумів глибину цього запису! Як же вона є, якщо вона - просто його ілюзія. 

- Нє, ілюзія і мрія - не одне й те ж. 

- Чому це не одне й те ж? Одне й те ж. Вона лише ілюзія... Бо вона мрія, яка не може здійснитись. Розумієш?

- А, ну тоді, можливо, вона й справді ілюзія, а що ти там далі для нього придумаєш? Він це прочитає? Він дасть їй відповідь?

- Я не знаю. Мабуть, вони ніколи не говоритимуть про це. Вона ж на нього навіть не дивиться, то як їм спілкуватись? Вони не спілкуються. Це ж зрозуміло з її запису. тобто з цього її листа, який вона йому ніколи не надішле. Бо вона просто записує це звернення до нього у свій щоденник. Який він теж ніколи не прочитає. 

- А якщо колись прочитає?

- Не думаю, звідки йому отримати до нього доступ?

- Може, він хакер якийсь, вирішить знайти IP-код її ноута або айпеда і прочитає все! 

- Це ідея, але якщо він і справді прочитає, як мені тоді закрутити сюжет? 

- Нехай він просто їй подзвонить і запросить кудись на каву. Скаже, що їм треба поговорити. 

- Невже ти думаєш, що вона погодиться? 

- А чому має не погоджуватись, Ніка? Вона ж його теж любить, хоч і не дозволяє собі це почуття. Вона прийде саме для того, щоб все вияснити для них обох. І можливо зрозуміє, що в її записі немає нічого правдивого, і цей запис - всього лиш її власна фантазія. Бо насправді він цікавиться нею, як розробником сайтів, який може допомогти йому в одній цікавій справі. В якомусь проекті, наприклад. і запропонує попрацювати разом над якоюсь темою? Тоді вони точно зрозуміють, чи виходить між ними спілкування, чи ні. І вона досить спокійно гляне йому в очі, і вислухає його уважно. І, короче, нічого не залишиться від цієї всієї романтики. Просто поговорять і все. 

- Ага, а потім посміхнуться один одному і зрозуміють, що їх цікавить не спільна співпраця, а на якому етапі вона переросте в приємний і незабутній інтимний вечір?

- Ну це вже тобі вирішувати, як розгортати сюжет. Ти шустра, думаєш на два-три кроки вперед, значить зумієш і цей текст осилити. Пиши. А потім ще мені почитаєш.

Брат знову схопився за голову, немов його раптово заболіло в вісках, і вийшов з кімнати. Вероніка хотіла його наздогнати, але лише гукнула:

- Випий таблетку і приляж, я зараз зайду до тебе. 

(Далі буде).

19.06.2016 р.