Пронизаний світ теперішній тим, що буде у вічності. І в ньому все більше з'являється ознак світу, в якому вічність повторюється одними й тими ж подіями щодня. І тому надійшов час показати цю взаємопроникливість, відображення в дзеркалах теперішнього і вічного.

З точки зору людських чеснот та пороків мода на них змінюється по мірі того, як розвивається людська думка і чого прагне людська душа. Почнемо з того, що в наш час модними стають забуті чесноти!

Насамперед, ЩИРІСТЬ входить в моду - напротивагу наіграності та фальшу.

У потусторонньому (вічному) світі це виглядає так: заходять в кімнату дві душі, одна любила постійно бути в центрі уваги і тому весь час розповідала щось із свого життя з пафосом та ораторською вимогливістю. А інша навпаки - сердечно посміхалась під час бесіди і підтримувала розмову запитаннями про речі цікаві та важливі. І от стоять діти довкола цих двох душ. Тільки--но починають вони говорити, як звикли ще з-за свого життя, і діти одразу ж реагують на них: біля першої душі - пустка, нема слухачів, нема розмови, нікому не цікаво... А біля другої - діти радісно коментують, щебечуть... І так до вечора. А вранці все повторюється заново.

І поки ми не бачимо цього в теперішньому світі - дзеркало вічного показує результат!

ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ входить в моду - напротивагу заздрості та зверхності.

Заходять дві душі у простору кімнату слави: одна намагається перед підлітками демонструвати свої переваги досягнутого успіху, зверхньо поглядаючи на красиві юні обличчя, бажаючи викликати заздрощі, хоч насправді тої миті заздрить їхній юності та вроді. А інша душа скромно сідає за письмовий стіл, розкладає свої записи і відкритим, доброзичливим жестом запрошує до себе на гостини. Підлітки зацікавлено спостерігають за рухами автора, його добрим та уважним поглядом, підходять ближче, розглядають папери на столі, задають питання, слухають відповіді... І так триває довечора. А вранці все починається знову.

І поки ми не бачимо цього в теперішньому світі - дзеркало вічного показує результат!

ЩЕДРІСТЬ входить в моду - напротивагу скупості та жадібності.

Дві душі, дві сестри сидять біля двох різних казанів. Напроти них - їхні сини-інваліди. Але вони мають руки. Одна сестра свого сина доглядала і кормила в хворобі, тому він міцно тримає в руці тарілку з їжею і сам кормить матір, яка тепер рук немає. А інша відмовилась від сина, і тепер він не знає, як її покормити. Сам їсть, а їй подати не може. Вона перебуває на такій відстані від нього, яку він, будучи без ніг, подолати не в змозі. І так до вечора, а вранці все повторюється знову.

І поки ми не бачимо цього в теперішньому світі - дзеркало вічного показує результат!

ТЕРПЛЯЧІСТЬ входить в моду - напротивагу нетерпимості та сварливості.

Дві душі в великій кімнаті доглядають за своїми батьками, які в інвалідних візочках. Подають вечерю. Одна душа ласкаво пригощає матір, кормить з ложечки, витирає підборідок, розповідає, який гарний день на вулиці, посміхається і ласкаво припрошує доїсти обід докінця, щоб потім разом піти на прогулянку. А друга душа роздратовано намагається покормити матір, але коли це не вдається, гнівається і відходить. Та коли повертається, матері у візочку нема. Мати сповзла з візка і несподівано швидко повзе далі до тієї душі, яка неподалік турботливо і терпляче спілкувалась з рідною людиною. І спроби наздогнати її залишаються марними - відстань ніяк не зменшується. Покинута душа тим часом ще більше дратується та вдіяти нічого не може. І так до вечора.

І поки ми не бачимо цього в теперішньому світі - дзеркало вічного показує результат!

СМИРЕННЯ входить в моду - напротивагу гордовитості та зневажливості.

Дві душі сперечаються зі своїми ангелами. Одна душа перед ангелом гордовито виправдовує себе: "Я не доглядала в своєму земному житті матір та хворого сина, але я доглядала коханого чоловіка, то хоча б за це заслуговую отримати тарілочку обіду та полегшення від голоду. Нехай він тепер мене кормить, як я кормила його!".

А інша душа смиренно промовляє до свого ангела: "І хоч я розумію, що вічність - остаточний вирок, але сестра моя права: вона не мала змоги дивитись за нашою матір'ю, тому я зі своєї донькою дотримала її... Вона не мала змоги турбуватись про свого сина, тому віддала його під чужу опіку! Але ж вона опікувалась своїм коханим чоловіком і дотримала його в важкій хворобі, тож подай їй, справедливий Ангеле, кусень хліба! Вона ж сестра мені і нехай твоєю милістю буде врятована від вічних мук голоду!"

І відповіли їм Ангели: "- Ти хоч і дотримала чоловіка свого в важкій недузі і ставиш собі це в заслугу, та не заслуговуєш вдячності, бо й досі гордишся цим, забуваючи про покинутого сина та матір, яких не провідала перед смертю. То ж і тепер ніхто не відвідає тебе!".

А другій душі Ангел промовив: "Хоч і заступаєшся ти за сестру свою, і пам'ятаєш єдину добру справу, яку вона зробила на землі, але ти забуваєш, що і ти дотримувала чоловіка свого у важкій недузі, а тим часом кормила і матір свою, і сина-інваліда, і сестрі своїй віддавала пошанування своє... І отримала ти нагороду свою: від сина - смачну вечерю, від матері - лагідну усмішку, від письменника в кімнаті навпроти - добру згадку у віках, та про сестру твою скажу тобі, що отримала і вона прощення своє.

- Яке саме?

- Повідав їй Ангел правду вічності і буде сповіщати їй цю правду щодня! Бо не хлібом єдиним живе людина...".

Ось такі чесноти, які ігноруються людьми в теперішньому світі, стають наймоднішою прикрасою для душ людських у кімнатах вічності!

І поки ми не бачимо цього - дзеркало вічного щодня повторює результат!

25.09.2016

ОЛЬГА ІЛЮК