Роман «Диваруки» - це любовна історія про віру, довіру і самотність.  

Перше, що хотілося донести читачу, стосувалось якраз теми про особисте щастя, яке неможливо здобути без віри в любов. Треба вірити в любов і не боятися невдач, не боятися запитати «Що сталося, чому ти мовчиш?», відволікти свою любов від песимізму і показати їй найкращі барви життя. Бути разом, зберегти стосунки, почуття – це не лише найбільше щастя, а й справжнє мистецтво. Але якщо людина в нього не вірить – вона не зможе пройти випробування, які неодмінно присутні у взаєминах між закоханими.

Друга думка, яку хотілося донести, це тема ДОВІРИ. Якщо немає взаємної довіри – любов згасає і стосунки руйнуються. Якщо є найменший сумнів – любов не має сил для перемоги.

В першу чергу, саме через ревнощі розпадається шлюб головної героїні – Любов Підлісної. Зрештою, чи не ревнощі підштовхнули головну героїню до справжньої зради: спочатку просто для того, щоб уникнути чергового скандалу – вона погоджується зі словами незнайомця, що й справді замовляла у нього картину, і таким чином позбавляється неприємної бесіди зі своїм чоловіком, а згодом заради цього ж незнайомця розриває свій шлюб.

Але найголовніша думка – це тема самотності людини у її випробуваннях: життєвих чи екзистенційних. Та чи настільки самотня людина, як їй здається? Можливо, вона просто не помічає тих, хто поруч з нею і готовий їй допомогти?

Зрештою, можливо, вона не помічає навіть самої себе у важкий період вирішення життєвих проблем чи пошуку кращого рішення? І тоді, на жаль, втрачає свій шанс на успішне вирішення задачі, яку ставить перед нею сама доля.

І от, в той момент, коли в стосунках закоханих своє слово говорить фатум, доля, рок, - головні герої вже не можуть протистояти цьому, тому їхні шляхи розходяться врізнобіч. Спільного щастя вони вже не матимуть.

Вона, врешті решт, забуває лише про власні немічні сили в боротьбі з несподіваною недугою і навіть зі смертю, і звертається в думках, у молитвах за допомогою до вищих сил, до Бога, обираючи християнство, а він, перенасичений емоціями, розвагами і дрібними невдачами – навпаки занурюється в нові пороки і втрачає зв’язок з реальністю та згодом гине з-за нез’ясованих обставин в авіакатастрофі на власному літаку…

Отже, цей роман підіймає три найважливіші теми: віри, довіри і самотності людської душі. Кожна душа готова до пошуку краси, гармонії і щастя, але не кожна знаходить в собі сили долати перепони для цього! Іноді людину зваблює навіть елементарне бажання залишити все, як є, і нікого не турбувати, (себе також), таким чином все більше занурюючи серце й душу у безвихідь!

Але з таким самим успіхом можна не боятися жодних труднощів на шляху до щастя і все одно вірити, любити, прощати, жертвувати собою, опікуючись близькими людьми, розквітати в «дива руках», тобто, своїми ж руками творити диво з власного життя! Це руки, які насамперед ТВОРЯТЬ ДИВА! Наважуються на ці творіння і розквітають разом з дивом новими барвами самовдосконалення!

«Диваруки» - це розповідь про людей з красивими руками, витонченими, працьовитими та молитовними, які не хочуть опускатись, а завжди піднесені до неба, у надії на перемогу добрих намірів над злими підступами долі.

P.S.: 22 січня 2016 року у видавництві "Місто" (Чернівці) вийшов друком мій перший роман "Диваруки". Висловлюю щиру подякую усім, хто долучився до його появи: моїй мамі - Марії Ілюк, Олексію Крєдісову, Івану Рибаку, Тетяні Тимко, Андрію Болкуну, Валентині Муздибаєвій та Петру Ткачуку.

Окрему подяку хочу висловити людині, яка допомогла забрати тираж і стала моїм першим читачем та першою отримала авторський підпис - Василю Хащуку.

Радію цьому виданню і згодом повідомлю, де саме можна буде придбати книгу.