ПРОДОВЖЕННЯ ТЕКСТУ "КРІЗЬ СПОВІДЬ":
(21-22: теми про багатство та про рабство)
21. 
Бути багатим – для мене це те ж саме, що бути бідним, тільки пороки (гріхи) інші. «Але легше верблюду увійти у вушко голки, ніж багатому у Царство Небесне» - казав Ти, Господи, нам. Напевно тому, що у багатого і пороки «багатші», і явно більше можливостей здійснити їх.
Хоча, по суті, і багаті, й бідні впадають в одні й ті ж пороки: алкоголізму, наркоманії, блуду, злодійства, вбивства, ненависті, злоби, гордині й заздрощів. Здавалося б, гріх заздрощів повинен бути більш притаманним саме бідній людині, але якраз його найчастіше спостерігаємо у людей, які вже чогось досягнули в матеріальному плані, і все одно їм мало й мало, і у когось все одно краще, ніж у них, що стає причиною для «жадання того, що є у ближнього твого», себто – для заздрощів та прагнення або зруйнувати чужий добробут, або присвоїти його собі. 
Але найдивніше те, коли багатий заздрить бідному, бо у того і дітей багато, і дім прибраний, і ніхто не випиває, не краде, не бреше, а чесно працюють всі, і хоч ледь вистачає на прожиття - зате діти всміхнені, щасливі, радісні, жваві й здорові. 
І тоді всі зусилля, докладені багатою людиною для того, щоб малий бізнес процвітав у рідному селі, а люди поважали, видаються їм мізерними та недостатніми для щастя, бо дітей нема, хвороби супроводжують фінансовий достаток, а справжня радість вже давно їм навіть не сниться…
Натомість, у бідності бувають свої чималі гріхи: лінь, неохайність, байдужість до зовнішнього вигляду, бажання вдаватися у демагогію замість активної трудової діяльності, нехтування своїми обов’язками, дуже часто й професійними, неуважність до прохань, як на роботі, так і в спілкуванні з рідними та друзями, ті ж заздрощі, мізерність, нікчемність характеру людини, ображене самолюбство і чимало інших. 
Та найбільше людина піддається гріху гордині, коли досягає в житті тієї фінансової незалежності, якої прагнула. Вона почуває себе на соціальній драбині добробуту на значно вищих сходинках, і часто демонструє це так, ніби це і є вершиною щастя, ніби лише це і вартує поваги!
Наш час особливо цікавий для спостережень і роздумів на цю тему. Адже у період змін та трансформацій суспільно-політичного ладу здобути собі фінансове благополуччя можна лише в два способи: дотримуватись чесного підходу і жити лише на зарплату або як для підприємців – на чесний дохід (без надмірних спекуляцій цінами та хабарі для податківців), або ж навчитись маніпулювати можливостями (доступом до зловживань бюджетними коштами, до отримання хабарів, до корупційних схем відкатів, «премій» і т.п.). Тому добробут одних – однозначно є причиною для збідніння інших. Всі ті вкрадені кошти, які поставлені в кишені окремих груп людей, могли піти на ремонт доріг, шкіл, лікарень, збереження лісів та природи, і власне, на зарплати та пенсії, на прозору роботу економіки. 
Але навіть знаючи це, спостерігається певне домінування підміною понять, коли нечесно зароблені гроші та статки все одно роблять людину гордою та зверхньою по відношенню до тих, кого було ними ж обкрадено і обдурено в такий спосіб!
Переважно це люди, які і в радянський час не гребували політикою КДБ, здавали неугодних в органи, де їм шили справи білими нитками та відправляли в концтабори, оголошуючи «ворогами народу»… 
Все ті ж комуністи та червоні директори отримали доступ до приватизаційних процесів після розпаду імперії зла – радянського союзу, і тому саме вони першими застосували всі необхідні для персонального збагачення корупційні схеми! І вже тепер їхні діти через корупцію та зв’язки прийшли до влади, щоб очолити їх. І однозначно, їхні онуки, завдяки здобутим нечесним шляхом грошам, теж мають тепер такі ж можливості отримати владу у спадок та мати доступ до подальшого матеріального забезпечення на тому ж високому рівні, до якого вони звикли. 
І вони так само нахабно, так само зверхньо, з матюками, з підлістю та безпринципністю будуть шукати все нові й нові можливості для того, щоб утриматись на плаву та зберегти вплив, владу й свою соціальну сходинку добробуту. Вони так само впадатимуть в ті ж гріхи, що й їхні батьки. 
А онуки тих людей, які не були пристосуванцями в радянський час, мають труднощі в спілкуванні з онуками «червоних директорів». Вони стають на «прю» один з одним, бо відстоюють протилежні цінності. 
Діти чесних батьків хочуть захистити себе, захистити слабшого від проявленої зневаги з боку нащадків червоних директорів. Діти чесних батьків розуміють, що потім, у майбутньому, вони ще не раз будуть мати проблеми через свою справедливість та чесність, але не зважаючи на це, готові діяти рішуче і ставити на місце нахаб та «виблядків системи». 
Саме система робить одних з покоління в покоління багатшими, а інших біднішими. І на жаль, якщо родина була в декількох поколіннях чесною, то з кожним новим витком історії все більше ймовірності, що вона ставатиме біднішою. Чому так? Бо все частіше кожен новий рік демонструє нам, що позиція сили та грошей важливіша за будь-який закон, написаний якраз негідниками та прийнятий ними для збереження своєї влади над усім іншим «збродом», як вони називають простих людей. І саме вони – ці «виблядки системи» - прекрасно знають, що завжди є можливість обійти закон та уникнути відповідальності за свої злочини! 
Лише одиниці готові з цією системою боротись. Але повинні розуміти, що насправді це боротьба не на життя, а на смерть, і що останній Майдан гідності – відповідь на попередні роки цілковитого нехтування принципами моралі та людської гідності!
Мине, мабуть, і цей період трансформацій, і в цьому горнилі боротьби за людські права та людське ставлення один до одного загине ще не одна мужня та достойна людина, отримавши свій вінець слави від Господа на небесах, а від людей звання «Героя», «Ангела Небесної Сотні» і т.п.
До чого ця боротьба призведе – важко сказати, адже її кращі процеси, на жаль, можуть очолити негідники, і як кажуть, революція першими пожирає своїх дітей! 
Проте такі потрясіння дуже необхідні кожному суспільству в період трансформацій! Без них не можливо прагнути розвитку, і доводиться лише стати спостерігачем за деградацією, як ми бачимо у країні-агресору – Російській Федерації.
Я не раз замислювалась над тим, чи стають люди багатими завдяки чесній праці, без спекуляцій, хабарів і т.п. Можливо… І чи ті люди, які зберігають в собі зерно істини, готові піти на компроміс з совістю заради збагачення? Іноді є такі питання, на які відповісти важко. Як відповідав Ти, Господи? «Кесарю – кесареве, а Богу – Боже». Але Ти якраз й приймав митників і блудниць та викривав фарисеїв і книжників!
Тому питання грошей завжди залишається відкритим. 
Мабуть, лише виключно сама людина готова обрати свій життєвий шлях!
Але їй варто також пам’ятати, що будучи багатою, вона залишить після себе спадок, який може бути використаний зовсім не так, як їй би хотілось, а бідний залишить після себе хіба хорошу пам’ять і добре слово, якщо прожив достойно, або ж нічого, якщо навпаки!
І знаєш, Господи, якби я вимірювала своє життя лише цими двома поняттями: багатством чи бідністю, я б не написала жодного слова, жодного вірша, бо навіщо? Хіба слово накормить, а вірш зігріє? Але ж не ХЛІБОМ ЄДИНИМ ЖИВЕ ЛЮДИНА – відповів Ти у суворій пустелі в час спокушання Дияволом! 
Ось так і я живу: не хлібом єдиним… А й СЛОВОМ БОЖИМ! 
А ще Ти казав: МОЇ МЕНЕ ЧУЮТЬ і знають, і йдуть за мною…

22.
Кажуть, рабів до раю не пускають. Отже, якщо змиритись із тим, що твоя країна завойована і окупована, а тобі пропонують роль раба, то це означає, що ти, погодившись з цією ситуацією, можеш не розраховувати на те, що після життя знайдеш спокій та радість від земних турбот та підеш до Бога в рай, бо тебе туди просто не пустять, навіть якщо у своєму рабстві ти був досить праведною людиною. 
Але якщо ти в цьому ж рабстві не витримаєш, станеш жорстокою, агресивною, злобною людиною і спричиниш багатьом таким же рабам безліч лиха, а потім згодом від власної ж злоби згинеш, чи просто з відчаю покінчиш з собою – ти безперечно опинишся у пеклі. 
Вихід тоді лише один… Тобто, якщо рабів до раю не допускають, то вихід один: воювати за своє визволення! Тоді Господь прощає усі провини і дарує вінець мученика та воїна-охоронця за свою землю!
Всі, хто воювали на цій грішній землі не за кусок хліба, а за те, щоб визволитись з рабства, отримують від Бога винагороду! А хто проміняв свою душу на кусень хліба, бо як кажуть ті, які себе люблять виправдовувати, «рабів теж треба кормити», не отримують можливості взагалі увійти в райські оселі, де вже немає «ні журби, ні смутку ні зітхання» (з молитовного піснеспіву). 
А й дійсно, і журба, і смуток, і зітхання повсякчас супроводжують нас на цій грішній землі. Журба від того, що йде війна, гинуть люди, і смуток, що дорогою ціною дається звільнення рідної землі та встановлення миру, і зітхання від того, що згублені війною життя вже не повернеш, але якщо не воювати за свою свободу і скласти зброю перед загарбником, визнавши всі його вимоги та права поневолювачів, тоді власне рабство буде виглядати ще потворнішим, ще гіршим, ніж у пеклі. Бо тут на землі ще є шанс його позбутися, є шанс воювати за свободу, є шанс перемогти навіть ціною свого життя! І таким чином не бути рабом, а бути тим, хто воює за звільнення від рабства!
Те ж саме можемо сказати й про рабство гріха. Поки живемо – маємо шанс на звільнення від нього, маємо можливість розкаятись та обрати шлях чеснот, а вже коли помираємо – всі наші шанси зникають і залишається тільки момент розплати. Адже рабів до раю не пускають! Ні голодних рабів, які себе виправдовують голодом, ні ситих, які просто заради хліба виконували вказівки своїх поневолювачів! Ніяких! 
Як же тоді бути щодо слів «я – раб Божий»? В даному випадку, це певна метафора, адже вислів «раб Божий» виражає всю відданість людини саме Божій волі, на противагу рабству гріха, яке є настільки сильним та складним в долі людини, що неодмінно веде до пекла. Якщо ми чітко розуміємо поняття «рабство гріха», то тим більше ми розуміємо, що мусить існувати спосіб від нього звільнитися, отже, добровільно віддати себе в руки Божі, присвятити свою долю Його святій волі на нас, грішних. Ставши добровільно рабом Божим, ми виражаємо всю свою абсолютну відданість та Любов до Нього. Адже це є найскладніша форма служіння, доступна нашому людському розумінню. І саме Господь Ісус Христос позбавляє нас від цього рабства, отже, підтверджує те, що рабів до раю не пускають. Тому, сприймаючи себе рабом Божим на Землі, людина усвідомлює, що рятує себе від рабства гріха, і вже Господь дає їй можливість по Своїй великій милості увійти в Царство Небесне! 
Бо те, що неможливе для людини, можливе для Бога!
О.Ілюк