Роль грошей у житті людини залишається вже протягом довгих років чи не найважливішою і найскладнішою для розуміння проблемою. Потрібні вони лише для проживання, для щоденних потреб, чи потрібні для розкішного життя і досягнення успіху та визнання в суспільстві? Дають вони свободу і право вибору, як вважають більшість тих, хто отримав можливість розпоряджатися ними у великих розмірах та для різноманітних цілей (актори Голівуду, успішні бізнесмени і т.п.), чи навпаки роблять заручником і навіть рабом?

І чи залежить це сприйняття грошей від характеру людини, від її вроджених особливостей чи привитих у процесі виховання цінностей, або ж їх відсутності?

На ці питання кожна людина, в принципі, дає відповідь самостійно, якщо замислюється над ними, відчуваючи таку потребу. І, до того ж, цей процес може тривати протягом усього її життя, адже воно змінюється, статки можуть зменшитись чи навпаки примножитись, певні події в особистому житті утвердити себе в думці про гроші, чи навпаки спростувати всі попередні формули і бачення, а процес розвитку індивідуальності призвести до повної трансформації свого ставлення до цієї теми.

У людини немає великих статків, але вона щаслива, у неї, по суті, зовсім немає грошей, але вона внутрішньо почувається цілком комфортно, не втрачає почуття оптимізму, гумору, самокритики, симпатії до всього, що її оточує.

І навпаки: у людини є великі статки, багато грошей, великі можливості для самореалізації з ними, для подорожей та розваг, але в неї не відбувається процес самореалізації, їй набридли розваги, вона не хоче подорожей, і її не цікавить життя довкола неї. Чому такий парадокс і де логіка? Хіба гроші не дають можливостей розважатися, хіба гроші не дають впевненості у завтрашньому дні, хіба гроші не приносять нових друзів, хіба гроші не пропонують нові розваги та враження? Але чому тоді людина, маючи їх, не відчуває цього більше і не радіє життю, не почувається щасливою?

Або ж, у людини є статки, і вона всіма силами намагається їх зберегти та примножити, всі її думки тільки і виключно про це, вона живе лише такими намірами, і деякий час почувається самовдоволеною, якщо результати втішають її его, але врешті решт і цей період в її житті минає, вона замислюється над тим, кому залишаться всі ці надбання, і чи та людина буде достойна їх, чи зможе вона бути вдячною і чи не розтратить спадок даремно? І всі ці роздуми теж, в результаті, не приносять їй щастя, а лише дратують та виснажують настільки, що людина починає хворіти ними, її занепокоєність може перерости у фобію, у маразм, що, в принципі, так само не приносить ніякої втіхи ні тим близьким, які будуть опікуватись нею, ні самій людині.

Отож, чому ми робимо самі себе нещасливими, думаючи про гроші?

І чому ті, хто їх, немає, і не думає про них, роблять себе багатими в інших сферах, здобуваючи якісь не видимі, але важливі для себе пріоритети та скарби.

Може, в цьому і є суть проблеми: правильно-поставлене питання вже містить у собі відповідь. І вона, здебільшого, очевидна.

Не можна прив’язуватись ні до наявності грошей, ні до їх відсутності.

Бо саме така прив’язаність і робить людей нещасливими, а відсутність такої прив’язаності навпаки звільняє людину та приносить їй внутрішній спокій і щастя.

Настільки важливо запам’ятати для себе цю пораду: не можна прив’язуватись до грошей, бо це поневолить і позбавить спокою.  

Дуже важливо. Бо нас може поневолити будь-яка наша залежність: не лише від грошей, а й від усього іншого; будь яка людська пристрасть, не приборкана людською волею та розумінням її пагубності, призводить до залежності.

І тут виникає питання: а чи не поневолює нас практично все на цьому світі? І як тоді знайти свій шлях до свободи?

І чому навіть у фразі «раб Божий» міститься слово раб, невже ми і тут просто раби?

Людина, яка усвідомлює свою міру у будь-якому питанні свого життя, не може бути рабом. І рабом Божим теж. Бо вона насамперед усвідомлює, що цю міру дав і визначив для нас усіх сам Бог. Тому ми не його раби, коли розуміємо, чого Він очікує від нас, коли бачимо Його настанови, і Його заповіді нам доступні та легкі, а не обтяжливі чи дратівливі. Ми не Його раби, слухняні і покірні, а ми, як і казав Христос, Його друзі, рівні Йому, сини і доньки, які бачать свою недосконалість, але прагнуть досконалості, шукають втіхи не у задоволенні пристрастей, а у реалізації своєї любові у взаємодії з Ним. 

Господь знає, що пристрасті руйнують не лише душу, а й тіло. Руйнують назавжди. Тому Він врятував людину, вказавши їй шлях не до руйнації, а до спасіння. Спасіння – у приборкуванні наших пристрастей, у визначенні наших пріоритетів та цілей, у пізнанні духовного, а не в споживанні та примноженні матеріальних благ.

І останнє: гроші – це та ж сама пристрасть, яка теж може зруйнувати душу і навіть тіло. Але може допомогти в реалізації найкращих намірів людського духу, в здійсненні добрих справ. Визнавши пріоритет для їх застосування, людина знаходить і себе в цьому пріоритеті, вона починає керувати самостійно впливом грошей на її свідомість і таким чином звільняється від їх пагубності.

І найважливіше: в умінні контролювати вплив будь-якої пристрасті на нашу свідомість ми уподібнюємось тим велетам духу, які досягнули святості та стали рівними небесним ангелам. Бо єдине, в чому людина завжди залишається вільною, - це у виборі бути з Богом чи йти по життю без Нього. Вибір, даний нам з моменту нашого творення. Вибір, який робить нас щасливими чи навпаки нещасливими. Вибір, який дає нам повну свободу мислення! Мислення, яке облагороджує і рятує, або ж губить і знищує наше життя.

Вибір завжди за нами, і Бог завжди очікує від нас кращого!