Життя буковинців щодня сповнене турботами і новинами. Ми вже звикли, що перепон на шляху до кращого не стає менше, а навпаки більшає. Але є один величезний плюс: наш край багатонаціональний, і лише усі разом, в одній упряжці, нам вдається долати труднощі. І те, що могло б нас роз’єднувати, – навпаки робить нас сильнішими!

Зокрема, у нас на Глибоччині ніколи не почуєш фразу «представники нацменшин», а лише – «румуни», «поляки», «німці», «чехи», «словаки»... Від кожного представника окремої нації ми черпаємо кращі риси характеру та перебираємо собі ділові якості й уміння.

Написати статтю на цю тему мене спонукала цікава зустріч з учнями Карапчівського ліцею, присвячена моїй поетичній творчості. Саме в бесіді з дітьми я зрозуміла, як важливо те, що вони відкриті для діалогу, і їхні душі дуже радісно сприймають українську літературу. Але я пошкодувала, що не можу так само, як вони розуміють мою творчість, прочитати в оригіналі і зрозуміти поезію Міхая Емінеску, пам’ятник якому стоїть у нас у центрі Глибоки. Адже мене не навчили румунської мови в школі, тому що в нас такого предмета не викладали. Пригадую, я в дитинстві вмикала румунські канали і намагалась зрозуміти по інтонації, про що йдеться у телесюжеті. Проте цього для розуміння та знання мови замало. Хоча, по суті, парадигма звучання румунської мови в нас на Глибоччині дуже широка: тепер частіше почуєш румунську, ніж російську. І як же це прикро, що розуміти цю мову мені важко, адже саме в цей період шкільних років, коли інформація сприймається з найбільшою користю для запам’ятовування, у нас такого предмету не було.

Наші діти з першого класу вивчають англійську, а вже мову факультативу у старших класах - лише за вибором самих батьків дітей. У педагогічних колах останнім часом ведеться дискусія, чи доцільно наприклад викладати діям і англійську, і німецьку мови одночасно? Тому що ні англійського, ні німецького мовного середовища в нас тут немає, отже, і засвоєння цих знань буде поверхневим і тому неефективним. Особливо погано, коли ці дві різні мови викладає дітям один і той же педагог. Переважно в таких випадках німецькій мові (факультативу) приділяється не просто менше годин, а й навіть менше уваги. Отже, виникає запитання: навіщо давати дітям те, що не принесе їм користі в майбутньому? Зрештою, ми знаємо, що німці в обов’язковому порядку вивчають англійську, отже, розмовляти з ними англійською так само можливо, як і німецькою. Тому це, по суті, зайве дублювання.

Тим часом як поруч з україномовними дітьми навчаються учні з румуномовних сіл. Яка б це була важлива справа, якби саме дорослі допомогли ось цьому підростаючому поколінню навчитись розуміти своїх ровесників їхньою мовою, тобто вивчати і державну українську, і мову, якою розмовляє чи не 40% людей на Глибоччині – румунську!

Адже наше транскордонне співробітництво з Румунією набуває обертів, а з середини 2016 року ЄС обіцяє таки відмінити візи для українців! Підростаюче покоління дітей, яке, наприклад, з наступного року почало б вивчення румунської мови в школах нашого району, могло б мати вибір, де обрати навчальний заклад: тут, в Україні, чи в сусідній Румунії, чи в Італії, чи в Іспанії… Знаючи румунську, їм буде легше освоїти і ці мови, подібні між собою. У майбутньому вони могли б обрати, де розпочати свій бізнес: тут, чи в сусідній Румунії, чи в будь-якій іншій країні ЄС. І цей обмін знаннями, досвідом, спільними конференціями, культурно-мистецькими заходами лише б поглиблював співпрацю, розвивав туристичний бізнес.

Особливо цікаво ця тема прозвучала б і в контексті розвитку зеленого туризму в нашому краї. Адже, щоб прийняти туристів з Румунії, з Молдови, Італії, Іспанії, Португалії, нам потрібно добре розуміти їх.

Отже, це буде неоціненним вкладом в майбутнє нашого підростаючого покоління, яке вже тепер має всі шанси на активну інтеграцію в ЄС, але без знання мов бути конкурентно-спроможним та успішним в сучасній європейській родині дуже важко!

Закликаю громадськість до діалогу щодо впровадження в освітніх закладах району вивчення румунської мови з першого класу.

Ольга Ілюк