Ти все мені пояснив ціною свого життя. Кожна мить стала яснішою. Я пізнала, що таке вірність. Тому що твоя вірність була єдиною в моєму житті =і безсумнівною. І я розумію, що це не була вірність собаки своєму господарю, а це була вірність учня, вірність друга і вірність того, хто хоче розділити трапезу з тобою. Коли я ходила з ним на пікнік, то мені здавалось, що він їсть, а я насичуюсь його апетитом. Він біжить по лісу, а я лечу поруч з ним в його польоті свободи і любові до природи. Він спить, а я бачу його сни: то світлі і щасливі про наші з ним прогулянки, а то тривожні і сумні про можливу вічну розлуку…

Ця вічна розлука не забарилась.

Ти боявся останнім часом вечорів, особливо ночі. Часто просився в будинок, тому що не хотів спати на дивані у коридорі до кухні. Хотів бути поруч. Завжди. Не хотів розлуки навіть на 2-3 години. Ти любив брати цю висоту: тому завжди перескакував через паркан, як тільки бачив, що не встиг попроситись зі мною на прогулянку і вискочити через фірточку.

Ми й справді були з тобою близькими друзями. Я любила бачити тебе поруч: твоя присутність робила мене сильнішою і щасливішою. А твоя відсутність робить мене слабкою і самотньою. І я розумію це, розумію…

Ось цю твою вірність я можу тепер оспівувати у віках, бо так і не відчула її від жодної людини. Кожен, хто зустрічався в моєму житті, на якомусь етапі зраджував мені: чи словом, чи вчинком, чи поганою думкою. І тільки ти один був просто сміливо відданим: без тіні сумніву ти долав всі мої тривоги… І дивився в очі так ласкаво, що більше я такого красивого погляду ні в кого не бачила і вже й не побачу. Це був погляд не пса, не Барсіка, що прожив зі мною майже 7 років, - ні, це був погляд Друга, що не зрадить навіть у смерті.

Бо саме завдяки своєму несподіваному трагічному кінцю ти навчив мене бачити безкінечність відданості – цієї глибокої істини, без якої неможливе і саме життя.

Дякую Тобі, Барс! Ти завжди будеш у моєму серці! Дякую, Друже!

22.02.2017