Любов – це коли точно знаєш, що хочеш бути проблемою саме цієї людини, тому що і його проблема тобі потрібна, бо потрібен він (вона) сам (а), потрібні його (її) слова і думки, його (її) дії і вчинки, його (її) світосприйняття і мрії…

Любов – це коли не боїшся бути чиєюсь проблемою, бо і тобі не страшно взяти на себе частину проблем того, кого любиш.

Любов – це бажання бачити його (її) щасливою…

Любов – це прагнення (хоча б) дивитись і в одному напрямку разом, і в ті напрямки, які цікаві йому (їй).

Любов – це не обов’язково пристрасть чи цілковите задоволення в присутності один одного, це щось трішки нав’язливе, але від цього тобі не соромно, а чомусь приємно…

Любов – це увага, якої не вимагають, але коли вимагають, ти почуваєшся потрібним!

Любов – це коли багато чого разом, але кожен по одинці точно усвідомлюєш своє призначення в житті, і від цього почуття повноцінності в розлуці або на відстані не применшується, а лише утверджується…

Любов – це коли віддаєш більше, ніж отримуєш, і через те, що віддаєш, чомусь знов отримуєш!

Любов приносить щастя, навіть якщо сумно!

Любов віддаляється тоді, коли їй так необхідно!

Любов може зрадити, але від цього не зменшитись, а просто стати іншою, можливо, з новим відчуттям – відчуттям провини, можливо, з відчуттям грайливості чи примхливості, але любов, швидше за все, переможе раптову мить від’єднаності чи відсторонення…

Любов – це долання відмінностей, не зважаючи на спротив цьому!

Любов - це дозвіл комусь увійти в твоє світосприйняття, побачити тебе вразливим, химерним, болючим…

Любов – це довіра, хоч, можливо, абсолютно не хочеться довіряти, і навіть бачити не хочеться, але чомусь довіра перемагає і розумієш, що довіряти можна, бо тебе хочуть бачити і тобі хочуть довіряти…

Любов – це така казочка без кінця, кінець кожен собі фантазує сам, навіть якщо той, кого любив, бачить його зовсім іншим!

Тому - ЛЮБІТЬ!

Нехай кожна казка знайде свій щасливий кінець, навіть якщо в іншій казці можливий кінець безкінечності самоти і смутку!

О.ІЛЮК