1986 рік.

Маленька дівчинка йде по коридору новозбудованої загально-освітньої школи (в районному центрі на Заході УРСР) і шепоче своїй однокласниці:

• Не вір, цей Ленін – поганий! Не вір вчительці! Мій тато сказав мені правду: Ленін     поганий і тому його не можна любити.
• А чому ти думаєш, що твій тато каже правду?
• Бо мій тато ЗНАЄ правду і він ніколи не бреше!
• А може, це тобі здається?
• Ні, це мені не може здаватись, це те, що від нас приховують. Нас хочуть переконати, що Ленін – вождь і що він - добрий, але це – НЕ ПРАВДА!

Однокласниця здивовано відходить від чорноокої дівчинки з косичками і білими бантиками. Вчителька не помічає цієї бесіди між дівчатками і продовжує екскурсію для школяриків (2 клас), під час якої патетичним тоном все ще розповідає про великого вождя всіх народів, який показує шлях в світле майбутнє.

1989 рік. 22 квітня.

Все та ж дівчинка із захриплим голосом переконує свою маму піти до пам’ятника Леніну, щоб стати піонеркою. В неї все ще висока температура, але вона настоює на своєму. Коли вони з мамою приходять туди, де стоїть пам’ятник вождю - в центр їхнього селища районного значення, присяга дітками вже прийнята. Вони спізнились. Раптом вона починає плакати. Підходить вчителька і запитує, що трапилось:

    -   Я не встигла, тому що хворіла.

   -   А ти все ще хочеш бути піонером?

   -    А ще можна?

   -    А ти знаєш, хто такі піонери?

   -    Так, це ті, хто завжди перші, а я хочу бути першою.

   -      А в справу Леніна ти віриш?

  -     У світле майбутнє?

   -   Так. Віриш?

       -    Вірю. (Позаду спини вона схрестила пальці, як тоді, коли діти грають в гру  «зіпсований телефон» і радісно всміхнулась своїм зарюмсаним обличчям). 

  -  Добре. Тоді ми пов’яжемо тобі галстук на шию і будеш піонером.

Мама потім все ще допитувалась її: «Чому, доню? Хіба ти не знаєш, що тато піонером не був, йому дєдьо (гуцульською – батько) не дозволив, зняв той галстук і потім ним ледь директора не задушив у школі. Нащо тобі цей цирк?»

І тут 10-річна іменниця на своє День народження філософськи заявляє:

-      Мама, якщо я буду надто відрізнятись від них, то що я тоді знатиму про них? Як я буду частиною колективу, як мені до них достукатись? Мені ще треба 6 років вчитись разом з ними…

      Мама прийняла її відповідь і батько теж.

Леніна в їхньому містечку знесли вже в 1992. Чорноока дівчинка тоді, не дуже приховуючи цього, тріумфувала, адже всі її розмови з ровесниками були про одне і те ж: «Україна БУДЕ незалежною, а Радянський Союз розпадеться»; «От побачите, що я кажу правду, бо це та правда, яку від вас усіх приховують, а я її знаю!»

В неї першої у школі були розписані кульковою ручкою тризуби на руках, перше її захоплення було до хлопця, який вивісив жовто-блакитний прапор на вишці біля школи, вона першою підняла свій голос на захист рідної української мови, вона першою усвідомлювала величезне значення того, що говорити правду – означає наближати її.

І от ця правда оживає в наш час, на її очах, в руках вже незалежної України всіма можливими барвами, розповідаючи нам, що було насправді в тій радянській Україні, в тій жахливій імперії зла, де пропаганда і брехня вважались нормою, а вбивства та ув’язнення інакомислячих в концтаборах – державною політикою системи.

2015.

Чи бояться тепер ті, хто сліпо вірили системі, хто в ній жив по нормах тодішньої «моралі» досить добре і мав квартиру-роботу-дешеву ковбасу, того, що ленінопад вже узаконено? Думаю, що ні. Адже вони прекрасно знають, що їм не має чого боятися.

Вони просто прощаються з однією ілюзією і вже чекають на «пришестя» іншої. Для ідолопоклонства не потрібні ніякі дозволи. Пропаганда радянської ідеології легко заміняється пропагандою з російських телеканалів, а самодурство окремих індивідів завжди знайде для себе причину вірити у власні маразми.

Це не те, чого варто боятися нам, українцям, адже ми вже чітко усвідомили, і прийняли відповідні закони, що радянська ідеологія була ворожою і вбивчою по відношенню до нашого народу, а її жертви протягом 70-и років правління насправді оцінюються в десятки мільйонів невинно-загублених душ часів Голодомору, репресій та окупації в Другій Світовій війні.

Ми вже свідомо відмовляємось від штампів та ярликів, нав’язаних нам імперією зла, від ідолів тієї страшної системи, і стаємо на шлях заборони повторення такого сценарію в майбутньому, адже цими законами забороняємо нацистську та тоталітарну комуністичну ідеології в Україні.

Ми називаємо речі своїми іменами: то була Друга Світова війна, а не Вітчизняна, і в ній український народ в той час отримав перемогу саме над нацизмом, але, на жаль, не зміг подолати іншого окупанта: московський окупаційний режим!

Ми нарешті визнали воїнів УПА і всіх без винятку вояків, які боролись за державність та незалежність України протягом всього ХХ століття, борцями за Україну, героями, вартими відзнаки і пошани на многії і благії віки!

Той чистий четвер 8 квітня 2015 року, коли ці закони були прийняті Верховною Радою, так і увійшов в історію України, як ПЕРЕМОГА УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ!

Саме так – НАЦІЇ. Політичної, свідомої, історично-сформованої протягом довгих років боротьби за свою державність, НАЦІЇ, яка достойна нового майбутнього, не просто європейського, а саме УКРАЇНСЬКОГО, НАШОГО, РІДНОГО!

А Ленін? Ще декілька цікавих фактів про цього недобитка: його мавзолей побудований на місці, де стоїть клоака із відходами каналізації міста, а сам мавзолей побудований за аналогом такої ж піраміди індійців астеків (які там приносили свої окультні жертви), та найцікавіше те, що мавзолей повністю повторює таку піраміду, навіть в деталі ніші в одному з кутків (три кути в мавзолея є, а четвертий – відсутній). Саме та ніша є енергетичною ямою, в яку смоктується енергія всіх відвідувачів мавзолея і просто людей, котрі перебувають на Червоній площі. Коли брату Леніна показали його тіло після бальзамування через місяць, він збожеволів від побаченого: тіло зовсім не змінилось з дня смерті! А мало би!

Леніна обрали для цієї конкретної окультної мети – зробити з нього символа і ритуального божка. Обрали саме його, як найбільш кровожерливого (вже тепер доступні архівні дані його приказів «расстерлять всех без исключения врагов революции!») ідола, якому легко будуть поклонятися народи, і віддавати йому свою життєву силу, підтримуючи систему жертвоприношення людських життів в активній дії з десятиліття в десятиліття. Що ми й бачимо до сих пір! Нічого не змінилось в Кремлі. Все ті ж ідоли: новий - на черзі, а старий лисий божок (до речі, над тією нішою є надпис: "Я - лысый божок … повелеваю вам", написаний мовою астеків) далі висмоктує розум з людей, тим часом, як сама РФ – заручниця прихильників древніх окультних темних сил, які дають їм магічні можливості необмеженої влади зла.

Ми від цієї напасті відмовились! Ми скидаємо цього ідола зумисне, долаючи його страшний вампіричний магічний вплив на наші душі та вчинки. Ми обрали життя і свободу від язичництва, що губить мільйони людей! І в цьому наша остаточна перемога над нашим болючим минулим!     

P.S.: факти про Леніна взяті із статті «Жертвоприношения на Красной площи» Михайла Калужного на сайті: http://www.omolenko.com/  та з інших відповідних джерел, архівних даних та наукових досліджень.