Самотній тюльпан схилив голівку в бік розп’яття…

Такого смирення я ще не бачила в житті…

Ісус казав: навіть каміння заговорить «Осанна!»,

але тюльпан живіший за каміння…

І сильніший за смерть…

Білий з рожевим, точнісінько такий, як я знайшла

одного дивного ранку на асфальті

по центральній вулиці в Глибоці…

І привізши його в сумці у свою самотню львівську квартиру

я побачила, як вода, де оживав тюльпан,

стала темною-темною,

немов увібравши його відірваність від життєдайної сили землі,

а він тим часом став білим,

немов воскресіння Любові…

Тої миті узріла я душею таку картину:

на всій планеті лише тюльпан і розп’яття,

тюльпан, що своєю смиренною увагою й любов’ю

полегшує Божі муки…

17.03.2013 р.

ПІСЛЯМОВА:

Талановиті люди подібні до цих тюльпанів, вони розділяють з Богом біль розп’яття, розпинаючи себе щодня в муках творчості та муках життєвих випробувань. І кому дано багато – з того багато й спитають.

Чи не тому Ель Греко називали «художником Бога», що він зумів не лише своїми картинами «одухотворювати» людей, пензлем Любові творячи їхні душі по-справжньому красивими, а й своїм життєвим прикладом й мужністю на власному суді протистояти тодішній інквізиції, нагадуючи церкві її справжнє призначення?

Чи не тому Григорій Сковорода пішов до людей проповідувати слово Боже, ставши Апостолом життєвої мудрості для українців, замість того, аби просто спочивати на лаврах достойного вченого мужа в академії, чи стати хорошим монахом при (на той час слов’янській, АЛЕ НЕ УКРАЇНСЬКІЙ!) церкві. Це важливо! Адже для нього проповідувати й просвічувати бідний поневолений український народ було більшою честю, ніж споживати плоди участі тодішньої поневоленої церкви… Він звалив на свої плечі значно тяжчий хрест, але може саме тому, що він вірив в український народ, в його незбагненну вроджену божу мудрість, вона й проявилась врешті саме наприкінці 20 століття й перетворила народ в націю, яка отримала державність і навіть власну церкву!

Чи не тому я не вагалась в виборі, і таки знайшла цей шлях самоідентичності (і в духовній сфері насамперед!), в першу чергу, перед Богом! Я знала, що знайду СВОЮ українську справжню православну церкву і я її знайшла! Це так важливо! (Для мене було таким сильним розчаруванням приходити до церкви, де тебе хрестили в 17 років, й чути, як там сквернословлять на українців, називаючи їх розкольниками чи єретиками!)

Адже я - українка, я люблю все українське, і УКРАЇНСЬКУ МОЛИТВУ насамперед! Я живу так, як мій народ, розділяючи з ним усі негаразди, живу і молюсь рідною мовою до Бога в храмі преподобної Параскеви (УПЦ КП), де суботнього березневого дня несподівано запримітила, як чарівно й смиренно тюльпан схилив свою голівку в бік розп’яття у своїй вічній шані до Божої милості БУТИ! Він є, він розцвів і жив, і помирає у Божих ніг, своєю квітковою весняною красою символізуючи воскресіння!

Він – символ кожного митця, який свій прихисток повинен знайти біля ніг Христа – Сина Божого, щоб розділити з Ним увесь біль землі, своєї рідної та обітованої, обіцяної й повік незабутньої! 

О.Ілюк.