ІЗ ТЕКСТУ "КРІЗЬ СПОВІДЬ"
(23-24: теми про виховання та про істину)
23.
Виховання дорослими – одне з найскладніший таємниць цього світу. Діти безмежно вірять дорослим. А згодом, коли бачать, що дорослі обманюють, злословлять, чинять нехороші речі, дивуються: як так? Чому дорослі такі безсовісні? Звідки у них стільки лукавства? Звідки стільки авторитаризму й зверхності та постійних повчань, якщо вони дуже часто самі не знають правильної відповіді і не можуть навіть собі відповісти, в чому суть проблеми і як її вирішити? 
Чому ж тоді вони беруться виховувати дітей? Та й чи виховання це? Чи це не є просто нав’язуванням власної волі і власної точки зору? Але ж тоді вихована ними дитина буде застосовувати ті ж методи впливу, буде ставати на ті ж граблі помилок у житті і повторить практичну ту ж саму долю, що й у батьків…
А як же тоді просто життя? Куди воно ховається за цими мурами повчань, криків, погроз, сумнівних порад? Чи для цього дитина зростає, щоб вже змалечку почуватись такою ж дорослою і нещасною, як її батьки, з усіма тими ж депресіями та труднощами в пошуку щастя? Чи для цього народжується Дитя?
Дійсно, маленька дитина безмежно вірить дорослим; вони її пестять, забавляють, розважають, радіють нею, разом з нею… Згодом цей період переростає у період становлення дитячого характеру, і от коли з’являється перше підліткове прагнення якось себе зрозуміти і виразити в чомусь, знайти свій власний шлях, тут виникають й перші страждання дитини: адже безліч заборон та забобон не дають їй спокійно глянути в небо і посміхнутися сонечку, бо тут же якийсь дорослий збоку підкаже «не лови гав» чи просто поставить підніжку… От звідти й усі депресії підліткового віку! Тобто вже до 12 років батьки так встигають обробити свою дитину власним прикладом, що тій дитині нічого не залишається як впасти в відчай: невже так багато проблем у дорослих і так мало шляхів для їх вирішення? Невже всі дорослі такі завжди нещасливі - лиш вміло маскують свої сльози від власних дітей? Невже можна померти не лише в сто років, а у десять, як сусідський хлопчик від лейкемії… І найгірше те, що ніхто з підлітком про це не говорить, а навпаки ці проблеми й теми обов’язково замовчуються, тим часом як авторитарні методи керування дитячою психікою та життям з кожним роком лише посилюються…
А як же тоді індивідуальність? 
Чому батьки, коли бачать в дитині паростки доброти, чесності, щедрості, тут же почнуть їх пригнічувати порадами пристосуванства, корисливості, догоджання, ощадливості, грошолюбства… І для дорослих це такі необхідні цінності для виживання, що їм здається, ніби тільки й вони мають право на існування в людському середовищі. 
Тому справжні чесноти нівелюються серед цього суспільства хабарників, мародерів, спекулянтів та просто шахраїв! 
І ось тут відбувається найгірше: дітей змалечку вчать бути нелюдами, звірами, які повинні собі вигризти місце під сонцем. І краще, щоб це було найлегшим способом: через підлабузництво та запопадливість… 
Їм дорікають їхньою добротою і нагадують постійно, що в цьому житті треба вміти бути ХИТРИМ і КОРИСЛИВИМ! Бо «без плечей», без брехні та запобігання сильним світу цього ти ніколи нічого в житті не досягнеш… Натомість дитині якраз ці негативні риси найлегше здобути собі протягом свого подальшого життя! Бо все найгірше до неї чіплятиметься автоматично, і вона неодмінно навчиться вдягати маску, грати на публіку, догоджати, застосовувати методи маніпуляції думкою та волею іншої людини, а згодом і ненавидіти, чинити зло, помсту, красти, і як треба буде - вбивати… Чому? Бо це якраз ті цінності, які нинішнім людством виведені у ранг необхідних для виживання! На жаль! 
Але якщо подивитись правді в вічі, то що виросте з такої дитини? Ще один духовний паралітик, який або досягне успіху ціною втрати власної совісті та душі, або взагалі зійде з розуму?..
Бо лише тоді людина розквітає, коли вона живе істинно, коли шукає щастя в примноженні чеснот, коли здобуває собі духовні скарби, з якими зможе піти до Бога зі спокійною душею і в десять років, і в сто… 
Все ж інше - м’яко кажучи, від лукавого…

24.
Що є ІСТИНА? Ти, Господи, казав, що істина – це шлях, а шлях – ЦЕ ТИ! Ти даєш людині шлях життя та можливість його пройти від початку й до кінця! Ти даєш людині всі якості для цього: тіло, розум, душу та дух… В цілковитому єднанні Ти даруєш людині гармонію та Свою Благодать Життя! Даруєш навіть Себе Самого через Таїнства Причастя у святих Твоїх церквах! Ті, хто не помічають цієї Благодаті і приписують все законам фізики та матеріального світу, і вважають, що людина має лише тіло й розум, звісно ж, і не задають собі чи іншим питання про Істину, бо для них істина обмежується їхнім нагодованим тілом та упокореним атеїстичними тезами розумом! 
Але так як істина не може бути обмеженою, тим більше, просто тілом чи просто розумом, то відповідно, найкращу відповідь дав Ти сам: істина – це шлях, а шлях – це ТИ! 
Ставши Людиною, Ти, Христос, показав, яким має бути шлях Людини, що обирає Істину! Ти показав, що Істина – не від світу цього!
Ти показав, що не від світу цього, отже, від світу духовного прийшов Ти сам до нас з усім Своїм смиренням перед Отцем Небесним і прагненням виконати Його Волю (що полягала у примиренні людини з Богом)!
Ти показав, яким є цей шлях: скромним і скорботним! Сповненим труднощів та хресним… 
Ти все нам розповів СВОЇМ ЖИТТЯМ про ІСТИНУ!
Але тому люди й відвертають свій погляд від Тебе, що їм соромно, бо ні Благодаті Божої вони не потребують, ні Істини, ні справжнього духовного шляху, ні Любові Твоєї, ні прощення, ні підтримки… 
Вони самі собі стали богами і божками, культовими особами і шаманами інтелекту… 
Вони самі собі роботи і програми…
Самі в собі зламують паролі, шукають коди, розгадують власні загадки просто для того, щоб сказати собі, що їм так цікавіше, ніж визнати Твоє Існування! 
Це так дивно, але з кожним роком на цій землі все менше людей, які б хотіли повірити в Твоє існування! Їм легше повірити в те, що першим був програмний код, а вже потім усі інші програмні елементи, ніж у те, що спочатку було Слово, а Слово було Бог, і вже потім з’явилося все решта… 
Чи жаль мені таких людей? Боюсь, мені їх не жаль, адже і їм до себе байдуже… А якщо людині байдуже, то чим її зацікавиш? Нічим: ні Благодаттю Твоєю, ні Милістю, ні Істиною, ні будь-якими іншими Твоїми дарами…
Вона тоді вже неіснуюча субстанція, мертва душа… 
А мертві душі не воскресають, вони тому й мертві, що навіть не народжувались, вони практично не живуть, а лише вважають, що є…
І їм так важко бодай щось сказати у відповідь на їхні безглузді бажання подискутувати про Істину…
О.Ілюк