Поверхневість української політики та її відірваність від реального життя іноді аж зашкалює. Чи варто назвати це надмірною заполітизованістю? Чи це просто така гра? У будь-якому разі всі ті кроки, які зараз нібито намагається впровадити влада, наприклад, у сфері боротьби з корупцією, знову нагадують корову на льоду…

Але й критика цих її дій теж не приносить жодних результатів. Стільки круглих столів проводяться на ці теми, стільки ток-шоу вже знято, стільки зусиль експертів та фахівців – а потяг і далі там!

Все вірно, адже пред’являють звинувачення у корупції посадовцю, відсторонюють від посади… І навіть не питаючи, що далі, багато хто знає відповідь заздалегідь: а він і далі на своєму робочому місці в теплому кріслі на тій же самій посаді!

Чому?

Я не цікавлюсь, чому. Тому що знаю: рука руку миє! В звичайному районному суді, де всі один одного знають, справу спустять на гальмах, людину вибілять настільки це можливо в тій чи іншій ситуації, і всі ці закони та права можна гарно й дружно ігнорувати далі!

І водночас я, все ж, вірю, що це можливо. Ні, не посадити корупціонера, не конфіскувати в  нього вкрадене з державного корита майно (хоча і це теж!), а просто почати жити і мислити в інших категоріях!

Наприклад, оновлять кадровий склад прокуратури, правоохоронних органів, почистять найелементарніші «конюшні» - і вже смороду буде менше! Але як бути з тими огірочками на вищих щаблях влади, які мусять в одному кислому маринаді кваситись?

Може, і на них якось знайти управу?

Наприклад, перейняти досвід Англії, Данії, створити Державне Бюро розслідувань, але з такими повноваженнями, щоб воно справді закручувало гайки тим, хто вважає себе безкарним по статусу: прокурорам, суддям, високопосадовцям.

Принаймні, саме з цією метою й планується створення такого державного органу.

Але виникає питання? Як суддя наважиться проти іншого судді винести обвинувачувальний вирок по всій строгості закону, якщо буде порушено принцип: «рука руку миє»?

Тому тут виникає одне вельми цікаве питання: чи не можна внести зміни до Кримінального Кодексу, в якому б право виносити вироки за результатами розслідування надається цьому ж органу, тобто Державному Бюро розслідувань?

Надійшла заява з доказами про вчинений злочин, провели розслідування і не йдуть до суду, а проводять таке судове засідання в самому Державному Бюро розслідувань. І тоді такий судовий підрозділ виносить своє рішення! Але й сам термін відбування покарання теж повинен відбуватися в не звичайних тюрмах, а спеціалізованих, які належать так само Державному Бюро розслідувань!

І так коло замикається! З нього неможливо проскочити, як крізь дишло… Якщо ти вчинив злочин – то тобою займеться Бюро розслідувань з метою не лише помучити твою нервову систему і відпустити під заставу, щоб ти потім відкупився у суді і повернувся на посаду, (бо такі у нас супер-гуманні закони для посадовців та супер-гуманні суди), а для того, щоб ти поніс покарання!

Є різниця, погодьтеся!

Тоді і в Кримінально-процесуальний Кодекс варто внести зміни у відповідні нормативно-правові акти щодо захисту свідків. Ці зміни повинні так надійно захищати права свідка, щоб свідок ні на мить не сумнівався: варто йому прийти в Бюро розслідувань із заявою та доказами про корупційне діяння посадовця, і він буде не просто прийнятий агентами, а відразу взятий під опіку Бюро розслідувань з відповідними гарантіями того, що його не звільнять з робочого місця, а по завершенню розслідування він ще й отримає матеріальну винагороду – відсоток від арештованого та конфіскованого майна корупціонера. Це може бути символічний відсоток, але не менше 3% від суми.

Проте, якщо не надати повноваження судової гілки влади Державному Бюро розслідувань виносити вироки по справах, то тоді немає змісту й впроваджувати цей новий орган: адже ймовірність його ефективності знову залежатиме виключно від «політики дишла»!

А це вже ніяку корупцію не викорінить, швидше на іншому рівні узаконить!

Розумію, звучить досить нереалістично, але як інакше боротись? Прочитавши закон «Про Антикорупційне Бюро України» нічого, крім посмішки, не відчула: ну не спрацює в наших реаліях безкарності! Повноважень чимало, але все це розіб’ється об стіну судової корупції!

Стільки вже людей подавали заяви в прокуратуру на корупційні діяння посадовців, стільки справ було відкрито, і стільки безглуздих вироків по них винесли наші безсовісні продажні суди! Безліч!

В таких умовах єдиний вихід - прийняти безпрецедентне рішення щодо створення справді ефективного органу для боротьби з корупцією в Україні: Державне Бюро розслідувань з повноваженнями і судової гілки також, та з цілковитим і беззаперечним захистом свідків!

Адже всі ми розуміємо, що свідок без доказової бази звернутись до Бюро не зможе. А є докази  - то як тоді може злочинець захищатись? Навіщо тоді йому давати право для захисту в судовому порядку, якщо він може відразу або визнати за собою вину, або не визнати і сказати, що крав у держави та вимагав хабарі, аби сім’ю прокормити!

На підставі високого закону Моралі (теж гарна ідея для вдосконалення українського законодавства) та на підставі наведених доказів корупціонери будуть нести відповідальність! Якщо, знову ж таки, для цього треба змінити Кримінальний Кодекс, то звісно такі зміни потрібні: за корупцію покарання - не лише конфіскація майна, записаного на нього, а й на родичів, арешти всіх рахунків, та найголовніше – пожиттєва заборона займати державні посади! Ну і тюремне ув’язнення, яке можна замінити за побажанням корупціонера громадськими роботами чи волонтерською діяльністю!

І гуманно, і водночас дієво!

Гуманно, бо такому корупціонеру нарешті забороняють спокушатись на крадіжки та хабарі, пожиттєво позбавивши права на посади в держустановах, і дають можливість відпрацювати свої грішки перед суспільством!

Свідків тим часом ставатиме все більше й більше, бо люди перестануть боятися своїх начальничків, коли побачать їх на громадських роботах в своєму місті чи селі, яке ще нещодавно успішно грабували. 

Ольга Ілюк.