Для автора важливо бути в діалозі зі своїм читачем. І цей факт свідчить про наявність того, що діалог або відбувається, або ні. У моєму випадку діалог відбувся.

Наприкінці 2015 вийшов друком мій перший роман «Диваруки» у видавництві «Місто» (Чернівці). Тираж був невеликий, 180 примірників. За цей час він розійшовся практично повністю. Читачами стали знайомі і незнайомі мені люди. Ті, хто знав мене раніше, і хто не знав. Завдяки роману з’явились перші оцінки і мого таланту. Публікації в пресі і на сайтах. Їх було небагато, але й не мало, як на наш час воєнних подій та великої конкуренції, яка несподівано з’явилась на літературній ниві.

Такі літератори, як Володимир Даниленко, відзначив, що цим романом я ввійшла в українську літературу, і безумовно засвітилась. Тому й відбулась цікава творча зустріч «Під київськими каштанами», організована В.Даниленком у КО СПУ. Це вже пізніше я дізналась, що у СПУ є чимало своїх проблем, і мені треба бути вкрай обережною у своїх прагненнях «вірити щирим намірам». Та все по порядку.

Я зрозуміла, що конкуренція - це насамперед, лукавство, адже той, хто хоче тебе «проковтнути», знайде спосіб і можливість для цього. Я зрозуміла, що люди не гребують навіть замовними негативними критиками з маргінесу, а також своїми містечковими пліткарями та заздрісниками – лиш би показати, що вони тебе «помітили».

Особливо це було відчутно, коли доводилось з уважністю спостерігати за долею сучасної визнаної поетеси та письменниці Світлани Костюк з Луцька. Її перемоги на Міжнародному конкурсі в Італії не залишили байдужими чимало тих, які готові «затролити» сторінку авторки, але й було чимало тих людей, які моляться зараз за її зцілення від важкої недуги раку легень і щиро захоплюються її великим Талантом.  Я навела в приклад саме її долю та факт того, як несподівано вона засвітилась на літературному небокраї, бо я одразу ж помітила її непересічний талант, ще під час виступу в Чернівцях в рамках поетичного фестивалю, присвяченому Тарасу Мельничуку. Їй надали слово, виступила вона блискуче, вірш був найсильнішим із зачитаних того дня з кафедри, але премії вона тоді, здається, не отримала, зате буквально через півроку її талант визнали у світі! Це ще один важливий факт розуміння того, що таке сучасні літературні процеси.

Все ж таки, укрлітература продовжує бути поділеною на групи, течії, вподобання, на своїх окремих спонсорів, державне фінансування, преміювання і т.п. І в цьому вся велич різноманітності барв сучасного літ процесу!

Мені радісно, що я долучилась до нього якраз цим твором «Диваруки». Адже в ньому виражена глибина тієї моралі некорисливості людської душі, яку примітивні критики називають «агресивним моралізаторством». Некорисливість душі головної героїні проявлялась не лише в тому, що вона прагнула лише духовних цінностей і вірила в любов та мудрість, а й в тому, що вона всю себе посвятила цьому шляху благородства та мужності! Вона завжди обирала правду і персональну чесність та відповідальність у стосунках і в професійному житті.

Християнські мотиви в цьому романі засвітились тим світлом, коли людина починає принаймні, трішки краще бачити свої власні прогріхи, шукати кращий для себе шлях, і таким чином не втрачати віру в добро і в щастя.

І сам роман – це ода терпінню усіх випробувань, які випадають на долю людини! Адже хто терпить і бореться за своє щастя – той перемагає, а хто не може здолати бар’єр, поставлений власною гординею, програє.

Я радію, що мій діалог з читачем завдяки цьому роману відбувся. Його читали із захопленням учні старших класів і 70-річні люди. Його читали мої ровесники і мої вчителі та викладачі, успішні люди, які допомогли у публікації роману, та ті, хто просто випадково про нього почув і вирішив не пройти мимо. Його читали і, цитую, «згадували свої прожиті роки», роздумували над тим, що в цьому романі написано із життя самої авторки, часто запитували мене про це і дивувались відповіді. Так, дивувались, бо чомусь повірили в сюжет, в героїв. Але всі факти і всі герої – вигадані мною, і будь-яке співпадіння з реальними особами є цілком випадковим.

Я вдячна Богові за те, що зуміла написати «Диваруки», адже вони змінили мене. Я стала іншою: сильнішою, добрішою, мужнішою… І вже не самотньою. В мене є мої читачі: ті люди, які не захотіли проявити байдужість! Дякую Вам! Заради Вас я однозначно писатиму далі!

Я шаную Вашу увагу і сподіваюсь, мій новий роман «Знавець» про людей, які шукають шляхи самовдосконалення і знаходять; які знають, де їх шукати і де ніколи не знайти, теж зацікавить Вас! Вас усіх: Антон Шкуро, Олександр Кучабський, Олексій Крєдісов, Тетяна Тимко, Антоніна Євтодюк, Олександра Возняк, Лариса Дущак і багато-багато інших. Я працюю над романом.

І один з найцікавіших вже написаних розділів незабаром запропоную Вашій увазі.  

З повагою і щирими побажаннями досконалості, Ольга ІЛЮК

29.10.2016